Колоніальні схильності – «Бізнес»

Ви ніколи не замислювалися, що спільного між Україною і Африкою? Різні континенти, світи і традиції – що може об’єднувати нашу країну з будь-якою африканською? Відповідь досить сумна: ми – колишні колонії. За кілька років, проведених в Африці, не можна було не помітити той факт, що африканці, як і ми, намагаються подолати комплекс меншовартості.

Україна завжди була в стороні від процесів, що відбуваються в Африці. Саме тому ми і не здогадувалися, що, коли в СРСР повним ходом йшла підготовка до польоту Гагаріна в космос, виконувалися і перевиконувалися п’ятирічки, в Африці йшла боротьба за виживання.

Ми відкрили для себе розкіш і комфорт Європи після здобуття незалежності. У той же час, незважаючи на потенціал і неймовірні ресурси, Україна як і раніше залишається однією з найбідніших в Європі. Просто наші європейські друзі забули розповісти про свій рецепт успіху: берете з десяток колоній і… нещадно грабуєте їх, вивозите природні скарби в комплекті з безкоштовною робочою силою і будуєте свої держави.

Складно уявити, на чому б трималися стовпи європейської економіки з непогашеними міжнародними позиками, якби не мільярди, вкрадені в Африці. Невідомо, хто кому б зараз давав поради і куди б інтегрувався.

Пам’ятаєте, на уроках історії нам розповідали про приголомшливу швидкість відновлення Європи після Другої світової війни і про колосальні зусилля і титанічні жертви людей, витрачені на відновлення нашої країни?

У світі відбувалося те ж саме: коли СРСР нещадно “витискав соки” з союзних республік і переміщував людей десятками тисяч, Франція і Великобританія благополучно висмоктували ресурси зі своїх колоній.

Хочете побачити багатство і славу Африки – вирушайте в Європу, де тисячі вкрадених предметів мистецтва і артефакти цивілізацій припадають пилом в музеях і приватних колекціях. П’ять століть грабежу і руйнувань поставили континент на коліна.

Більшість європейців люблять говорити, що все хороше в африканських країнах – їх робота і спадщина (так само росіяни говорять про Україну). Класичні погляди жителів метрополій. Але підступність історії полягає в тому, що не можна відмотати 200-300 років тому і, спробувавши жити по-іншому, порівняти, який з варіантів краще.

“Я почав роботу в Конго в інтересах цивілізації і заради блага Бельгії” – слова, вигравірувані на пам’ятнику Королю Бельгії Леопольду II в Арлемі, який одноосібно знищив 10 млн африканців. Чи дійсно європейці принесли в Африку цивілізацію і демократію?

Африканський Голокост, за п’ять століть якого загинули понад 100 млн осіб, став тільки підготовчою платформою для подальшого розподілу континенту. Під час “розпилу” Африки Європою ніхто не дивився на існуючі кордони королівств і національних земель, сформувавши тим самим десятки зон конфліктів по всьому континенту.

Відповідь на питання “Навіщо?” Принципово проста: активні конфлікти досі допомагають зберігати контроль над державами і міркувати про те, що африканська криза кінця ХХ століття стала результатом незалежності країн, які не змогли впоратися з цим завданням.

Для довідки: зараз тільки один народ тутсі проживає в Руанді, Конго, Бурунді та Уганді, продовжуючи боротьбу за свою землю і провокуючи конфлікти в чотирьох країнах одночасно. Зручно, чи не так?

Цікаво, що б сталося, якби всі колишні колонії в світі пред’явили позови до своїх колишніх метрополій і домоглися компенсації понесених збитків? Трансформація геополітичної і фінансової карти світу була б радикальною. Ті що зараз просять кредити, стали би їх надавати.

Це всього лише крамольні думки вголос про те, про що мало хто думає і ще менше говорить за часів євроінтеграції. Ми не повинні відчувати комплекс меншовартості по відношенню до європейців, тому що ми розвивалися всупереч, а вони – завдяки.

І це принципово різні умови. Потрібно реально дивитися на речі, не шукати друзів чи ворогів, а оцінювати всіх гідно.

І цілком очевидно, що українські політики повинні вести діалог з Європою на рівних, з чітким усвідомленням сили нашої країни і характеру її громадян.

Джерело: Бизнес