Зростати не можна впасти, або Експорт по-українськи – «Бізнес»

Кожен раз, коли ми з представниками іноземних компаній обговорюємо український бізнес, перед очима мимоволі виникає епізод з фільму “За двома зайцями”, де Проня Прокопівна лежить на дивані, а Химка повідомляє гостю: “Пані лягли і просять!”.

За останні п’ять років загальний обсяг українського експорту впав на $ 32 млрд, фактично скоротившись удвічі. Середньорічний акумулятивний відсоток падіння становить 12% на рік. Зокрема, тільки поставки в ЄС скоротилися на $ 8 млрд.

Коли іноземці кажуть про роботу з українськими компаніями, то аргументів не працювати з українцями у них набагато більше, ніж працювати.

Ми не замислюємося, як наші компанії і країна в цілому виглядають в очах решти світу. А малюнок досить гнітючий.

Перша і ключова проблема – війна. Якими б словами влада не називала конфлікт на сході України, світ вже давно визнав очевидне.

Як пояснити, наприклад, іракцю, який не з чуток знає, що таке війна, що у нас війна лише на невеликому клаптику нашої величезної країни, і вся Україна продовжує жити, що бізнесу нічого не загрожує, і вони спокійно можуть перерахувати гроші за ще не отриманий товар .

Війна, згідно з нормами міжнародного права, є форс-мажором, який фактично дозволяє постачальнику не виконувати свої зобов’язання.

Друга проблема – несумлінність. На превеликий подив і жаль, порядність українських бізнесменів на міжнародній бізнес-арені під великим питанням.

Коріння проблем подвійні, оскільки винні в рівній мірі як компанії, які незліченну кількість разів підводили своїх міжнародних контрагентів, так і безжалісний держапарат в особі “Укрзалізниці”, “Укравтодору”, митної та податкової служб.

Часом здається, що їх мета – викорінити вітчизняний експорт як такий. Хоча це, мабуть, тема для окремої статті.

Третя проблема – вартість українських товарів. З невідомої причини наші бізнесмени відмовляються визнавати світову кон’юнктуру ринку, вважаючи свої товари не просто конкурентоспроможними, але і найдешевшими.

Комерційні директори та менеджери з продажу, в гонитві за власними бонусами, безсовісно брешуть власникам компаній про ситуацію на міжнародному ринку. Хоча “рука” чиновників теж доклала до цього чимало зусиль.

Одне лише зниження завантаження контейнерів на 4 т фактично призводить до прямого подорожчання українських товарів на зовнішніх ринках в середньому на 1 млрд грн. на рік. Додайте сюди невідшкодування або виборче, за “винагороду”, відшкодування ПДВ, непрозорість податкової політики і отримаєте головну причину невідповідності української пропозиції світовому попиту.

Четверта проблема – складність роботи з експортними департаментами українських компаній, які, в кращому випадку, відповідають на один запит з десяти. Рівень секретності їх прайс-листів можна прирівняти до інформації про Зону 51 або ядерні запаси Північної Кореї.

При цьому англомовна версія сайту відсутня разом з англомовними менеджерами з продажів, не кажучи вже про небажання користуватися елементарними фінансовими інструментами, наприклад аккредитивом.

Ми хочемо тільки 100% -ву передплату, не розуміючи, що багато контрагентів не можуть відправити гроші, жодного разу не побувавши в країні, не знаючи якості товару. Вони не можуть відправити гроші в країну, де йде війна і куди отримати візу складніше, ніж в США. За неймовірну зарегульованість даної процедури величезне “дякую” нашому МЗС і міграційній службі.

П’ята причина – відсутність конкурентних переваг українських товарів на міжнародному ринку. Більшість бізнесменів не розуміють, які критерії для яких країн і компаній є пріоритетними.

Для одних країн – це ціна незалежно від якості, для інших – якість незважаючи на ціну. Ми не готові адаптувати упаковку до вимог і звичаїв країни-призначення, не кажучи вже про смакові / споживчі характеристики товару. Карта світових товарних пріоритетів не сформована навіть на державному рівні.

Ми знаходимося тільки на початку довгого і тернистого шляху з безліччю труднощів і випробувань.

На цьому шляху українські експортери розділяться на два табори: перші будуть вважати, що експорт – не панацея, і вони прекрасно будуть розвиватися за рахунок внутрішнього ринку, а другі будуть боротися з труднощами, вчитися, підлаштовуватися під нові виклики, адаптуватися і гідно представляти країну на міжнародній арені.

Запитайте себе: “В який табір ви хочете потрапити?”.

Джерело: Бизнес