Торгові війни всередині України – Новое Время

Наше велике експортне військо, не маючи єдиного ватажка, викручується як може

На Київському міжнародному економічному форумі однією з численних тим були торгові війни. Спікери хизувалися перед аудиторією красномовством і мудрістю, намагаючись з’ясувати, хто з них більш вправний торговий воїн. Але правда полягає в тім, що наше торгове військо ось уже 28 років перебуває без ватажка. Багато міністрів, прем’єр-міністри і президенти намагалися приборкати його і взяти під контроль, ставши одноосібним торговим князем. Але так чи інакше кожен з них виявлявся зрадником, для якого гроші, що надходять при митному очищенні імпорту, були важливішими і ціннішими, ніж довгострокова перспектива отримання грошей від наших експортерів.

Величезне експортне військо, не маючи єдиного ватажка, діє на власний розсуд, викручується як може. На сьогодні наші експортери — це розрізнені клани і племена (СУП, СЕО-клуб, асоціації та федерації). Метою всіх цих інституцій є спільний захист інтересів і обмін досвідом, зокрема й щодо навчання премудростям торгових воєн).

За фактом, всі панелісти, а також присутні в залі гості зійшлися до однієї думки, що в світі дійсно вирують торговельні війни. А війна має на меті наявність ворога. В основі ж торгових воєн лежить простий постулат — все проти всіх. Здавалося б, все зрозуміло і очевидно. У країні є величезна кількість компаній. Декотрі вже щось експортують, воюючи за зовнішні ринки, а інші щойно мають намір долучитися до цієї війни. Для українських чиновників і держави все має бути чітко зрозуміло — де свої, а де чужі. Що є більш пріоритетним — експорт, котрий створює робочі місця та приносить валюту в країну і дає поштовх до зростання ВВП нашої країни, чи імпорт, що створює робочі місця в далеких куточках нашої планети і який фінансує наших «ворогів». Можливо, подібна риторика видасться для декого надто жорстокою ба навіть недоречною. Але пацифісти вмирають першими, а світом правлять переможці.

Наші війська знемагають в очікуванні справжнього лідера, здатного об’єднати різні племена і клани, що почасти ворогують між собою, з однією лише метою пройтися переможним маршем експортними ринками, завойовуючи один за іншим. Всі вони стомилися від запобігливої риторики своїх псевдолідерів, які на догоду нашим торговим ворогам фактично продають торгові інтереси країни в обмін на швидкі гроші від імпорту. Вони підписують зони вільної торгівлі, за яких обсяг імпорту розтане в десятки разів швидше, ніж обсяг експорту.

я армія чекає, коли справжній лідер не побоїться висловитися: «Немає жодної невидимої руки ринку, ми — однієї крові, і маєму одну мету — процвітаюча Україна». Імпорт має стати синонімом найгрубіших лайок, а імпортери — на кшталт нижчої касти в ієрархії. Я, звісно ж, перебільшую, але ви мусите чітко усвідомити, як насправді виглядає картинка. Тим часом як наші експортери намагаються просувати українські трамваї, гелікоптери, тепловози і продукти харчування на зовнішніх ринках, доводячи, що вони є кращими і дешевшими, ніж у конкурентів, зрадники державних інтересів запускають всередину країни імпортних конкурентів під радісне улюлюкання наших торгових ворогів. Якщо наші товари не потрібні нам самим, не потрібні українцям і державі, то вони апріорі не знадобляться взагалі нікому.

Я щиро сподіваюся, що такий лідер згодом з’явиться, і цілком певен, що він отримає повну і всеосяжну підтримку нашого торгового війська.

Артем Гудков

Джерело: НВ